Одна з поширених ситуацій, з якою стикаються військовослужбовці: людина йде у щорічну відпустку, а під час неї захворює і потрапляє до лікарні. Лікування затягується, і на момент, коли відпустка мала б закінчитися, військовослужбовець ще перебуває на лікарняному. Через це командування іноді розцінює його відсутність у частині як самовільне залишення військової частини (СЗЧ) — і видає відповідний наказ, який може стати підставою навіть для кримінального провадження.
Саме така ситуація стала предметом розгляду в Івано-Франківському окружному адміністративному суді. Рішення суду — гарний приклад того, як закон захищає військовослужбовця в подібних обставинах.
Що сталося?
Військовослужбовець вийшов у щорічну відпустку на 17 днів. Ще до її закінчення він захворів і був направлений на стаціонарне лікування — спочатку з одним діагнозом, потім лікарі виявили додаткову хворобу, і лікування продовжилося в іншому закладі. Загалом він безперервно перебував на лікуванні понад місяць.
Про кожен його переїзд з одного лікувального закладу в інший командування знало — на це видавалися окремі накази. Тобто військова частина була в курсі того, що людина хвора і перебуває в лікарні.
Попри це, одразу після виписки командир видав наказ, яким визнав військовослужбовця таким, що самовільно залишив частину, і призначив службове розслідування. За результатами розслідування був виданий ще один наказ — яким факт СЗЧ вважався підтвердженим. На підставі цього наказу відомості внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань — вже як про кримінальне правопорушення.
Чому суд став на бік військовослужбовця?
Суд звернув увагу на просту, але важливу річ: за законом, якщо військовослужбовець захворів під час щорічної відпустки, ця відпустка автоматично продовжується на кількість днів хвороби. Це не право, яким людина повинна скористатися, написавши окрему заяву, — це обов’язок командування, який діє незалежно від того, чи звертався військовослужбовець з проханням про продовження.
Оскільки командування знало про хворобу — а це підтверджувалося наказами, які саме воно й видавало, — обов’язок продовжити відпустку виникав автоматично. Тобто на момент видання наказу про СЗЧ у військовослужбовця ще залишалися невикористані дні відпустки, і формально він не мав з’являтися в частині.
Суд також зазначив, що акт службового розслідування не містив жодного пояснення, чому саме з цієї дати вирішили відлічувати самовільне залишення частини. Іншими словами, рішення командування виглядало не обґрунтованим фактами, а прийнятим передчасно.
Висновок суду
Суд визнав наказ про СЗЧ протиправним і скасував його. Це рішення підтримали й апеляційний, і Верховний суд — тобто позиція є остаточною й усталеною.
Що це означає на практиці?
Якщо військовослужбовець захворів під час відпустки й лікування виходить за її межі — це саме по собі не є підставою вважати його відсутність самовільним залишенням частини, особливо якщо командування було поінформоване про хворобу. Обов’язок продовжити відпустку на строк хвороби лежить на командуванні, а не на самому військовослужбовцю.
Якщо ви або ваші близькі зіткнулися з подібною ситуацією — з наказом про СЗЧ, виданим під час чи одразу після хвороби в період відпустки, — варто уважно перевірити, чи знало командування про факт лікування і чи були дотримані передбачені законом строки. Такі накази цілком реально оскаржити в судовому порядку.